НАЦІОНАЛЬНИЙ СОЛІДАРИЗМ
В цьому році виповнилося сто років з дня народження одного з теоретиків
українського націоналізму, автора книги "Національний солідаризм”, Осипа
Бойдуника. Хоча книга надрукована в 1946 році, але актуальність її не
втрачена, особливо для нас, українців, свідомість котрих розтерзана,
сплюндрована завойовниками, що століттями вбивали в українцеві його
духовність, його культуру, його національне "Я”. Власне в книзі йдеться
не конкретно про суто український національний солідаризм, а про
європейський. Про національний солідаризм держав Європи, котрі успішно
долають будь-які перешкоди в розбудові самодостатніх національних
держав.
Проживаючи в еміграції в Мюнхені, в розтоптаній, розчавленій союзниками Німеччині, Осип Бойдуник мав нагоду спостерігати те, як швидкими темпами, мов "Фенікс із попелу”, переможена Німеччина відроджує свою економіку, промисловість та аграрний сектор. Автор "Національного солідаризму” не випадково, для прикладу, взяв німецький національний солідаризм, оскільки наші нації є нащадками аріїв (хліборобів), розташовані в центрі Європи і приблизно рівновеликі як за площею, так і за чисельністю, працьовитістю та моноетнічністю населення країн. Зрештою, на початку другої світової війни переважна більшість німців вважала українців своїми "родаками”. Нижче подаємо короткі тези із книги Осипа Бойдуника "Національний солідаризм”, яку варто б назвати "Європейський національний солідаризм” (за винятком англосаксів).
"...Причиною сьогоднішньої кризи, чи криз, є не лише системи. Але насамперед світогляд. Який виявляється в таких системах, як форма самореалізації. Диспути на тему "Примат духу чи – матерії” не має сенсу, бо не заперечуючи постійної боротьби людства за існування, але відійти у вічність людина готова лише за ідею в яку вірить, як у вічну правду. Вічність за Вічність! Такою вічною правдою не може бути жодна політична стратегічна доктрина. І тому становим хребтом для всякої боротьби може бути лише основна ідея духовно-моральної вартості, оперта на світогляді.
"Політична стратегія” в Україні в 1917-1920 роках була дуже ясна, але нічого з тої стратегії не вийшло. Бо ж в ім’я чого мало вийти? В ім’я боротьби за існування? В тому питанні більшовики нас перевершили, обіцяючи "краще існування” і то навіть без боротьби. І політично несвідома, непідготовлена маса, а з-поміж неї й деякі лідери "політичної стратегії” пішли за більшовиками. Вище за більшовиків в боротьбі за існування і в "політичної стратегії” стрибнути було неможливо. Основна ідея, випливаючи зі світогляду, об’єктивізована мусить полонити маси, ввійти в кров і кість громадянина, і мусить бути прийнята ним як своя власна, як неподільна частина його єства, щоби вона кинула його в вир боротьби. І щойно тоді можна застосовувати "політично-стратегічну доктрину”.
Політика – це не еквілібристика. Політика мусить бути гнучкою, але то не значить, що вона має бути без тверді чи без хребта. Тою твердю, тим політичним хребтом для політики й політичних партій є світогляд, і випливаючої з неї життєвої засади. Змістом життя і його двигуном були, є і будуть духовно-культурні вартості. Свіиргляд є тим фундаментом, на якому будуємо своє життя, і дороговказом, чи бусолею, "Ниткою Аріадни”, яка допомагає нам пройти скрізь крутіжі життя, щоби дійти до світла. На фундаменті світогляду укладаємо цеглину за цеглиною нашого життя і співжиття в спільності, і цілої спільноти в одну гармонійну цілісність. На світогляді, як на фундаменті, як на добре підготовленому ґрунті, родяться і виростають ідеї, які зложені в традиційну цілісність, дають нам уяву – образ світу чи чогось іншого до чого в тих ідеях прямуємо. Коли йдеться про політичне питання, про політичні ідеї та з них укладаємо собі в гармонійну цілісність ідеологію, на основі якої опрацьовуємо політичні програми і навколо тієї програми, для її реалізації, гуртуємо людей.
Матеріалістичний світогляд виходить з того, що все, що діється у всесвіті і навколо нас, включно з нами, є ніщо інше – лише рух матерії. Ідеалістичний світогляд виходить з того, що все діється у всесвіті і навкруг нас, включно з нами, є кероване Вищою, не матеріалістичною Силою, і що всі явища є не результатом руху матерії, а послідовним, закономірним і логічним прямуванням до означеної тою Вищою Силою Мети. Всім, хто може призабув, мусимо нагадати, що страхіття 2-ї світової війни, є наслідком натуралізму з його ідеалістичним матеріалістичним світоглядом, який вважає, що змістом життя людини є його боротьба за існування. Бо ж пропагандисти, речники тих тоталіризмів, а саме Ленін, Сталін, Мусоліні і Гітлер – це є ніхто інший, лише вихованці соціал-демократії. Два перші – російської, Мусоліні – італійської, Гітлер – австрійської соціал-демократії. Тоталітарний натуралізм – це ріки крові і гори черепів.
Від того що ми оберемо – "Примат Духу чи матерії”, від перемоги того чи іншого світогляду залежить доля цілого людства з його надбанням в царині культури і цивілізації та людська гідність. Від тої перемоги залежить, чи людина піде по шляху духовно-культурної творчості, чи поверне на шлях примітивного, хоча й добре озброєного най модернішою технікою існування.
До сторіччя з дня народження українського філософа-націоналіста, Осипа Бойдуника
Придбати книгу "Національний солідаризм"
Проживаючи в еміграції в Мюнхені, в розтоптаній, розчавленій союзниками Німеччині, Осип Бойдуник мав нагоду спостерігати те, як швидкими темпами, мов "Фенікс із попелу”, переможена Німеччина відроджує свою економіку, промисловість та аграрний сектор. Автор "Національного солідаризму” не випадково, для прикладу, взяв німецький національний солідаризм, оскільки наші нації є нащадками аріїв (хліборобів), розташовані в центрі Європи і приблизно рівновеликі як за площею, так і за чисельністю, працьовитістю та моноетнічністю населення країн. Зрештою, на початку другої світової війни переважна більшість німців вважала українців своїми "родаками”. Нижче подаємо короткі тези із книги Осипа Бойдуника "Національний солідаризм”, яку варто б назвати "Європейський національний солідаризм” (за винятком англосаксів).
"...Причиною сьогоднішньої кризи, чи криз, є не лише системи. Але насамперед світогляд. Який виявляється в таких системах, як форма самореалізації. Диспути на тему "Примат духу чи – матерії” не має сенсу, бо не заперечуючи постійної боротьби людства за існування, але відійти у вічність людина готова лише за ідею в яку вірить, як у вічну правду. Вічність за Вічність! Такою вічною правдою не може бути жодна політична стратегічна доктрина. І тому становим хребтом для всякої боротьби може бути лише основна ідея духовно-моральної вартості, оперта на світогляді.
"Політична стратегія” в Україні в 1917-1920 роках була дуже ясна, але нічого з тої стратегії не вийшло. Бо ж в ім’я чого мало вийти? В ім’я боротьби за існування? В тому питанні більшовики нас перевершили, обіцяючи "краще існування” і то навіть без боротьби. І політично несвідома, непідготовлена маса, а з-поміж неї й деякі лідери "політичної стратегії” пішли за більшовиками. Вище за більшовиків в боротьбі за існування і в "політичної стратегії” стрибнути було неможливо. Основна ідея, випливаючи зі світогляду, об’єктивізована мусить полонити маси, ввійти в кров і кість громадянина, і мусить бути прийнята ним як своя власна, як неподільна частина його єства, щоби вона кинула його в вир боротьби. І щойно тоді можна застосовувати "політично-стратегічну доктрину”.
Політика – це не еквілібристика. Політика мусить бути гнучкою, але то не значить, що вона має бути без тверді чи без хребта. Тою твердю, тим політичним хребтом для політики й політичних партій є світогляд, і випливаючої з неї життєвої засади. Змістом життя і його двигуном були, є і будуть духовно-культурні вартості. Свіиргляд є тим фундаментом, на якому будуємо своє життя, і дороговказом, чи бусолею, "Ниткою Аріадни”, яка допомагає нам пройти скрізь крутіжі життя, щоби дійти до світла. На фундаменті світогляду укладаємо цеглину за цеглиною нашого життя і співжиття в спільності, і цілої спільноти в одну гармонійну цілісність. На світогляді, як на фундаменті, як на добре підготовленому ґрунті, родяться і виростають ідеї, які зложені в традиційну цілісність, дають нам уяву – образ світу чи чогось іншого до чого в тих ідеях прямуємо. Коли йдеться про політичне питання, про політичні ідеї та з них укладаємо собі в гармонійну цілісність ідеологію, на основі якої опрацьовуємо політичні програми і навколо тієї програми, для її реалізації, гуртуємо людей.
Матеріалістичний світогляд виходить з того, що все, що діється у всесвіті і навколо нас, включно з нами, є ніщо інше – лише рух матерії. Ідеалістичний світогляд виходить з того, що все діється у всесвіті і навкруг нас, включно з нами, є кероване Вищою, не матеріалістичною Силою, і що всі явища є не результатом руху матерії, а послідовним, закономірним і логічним прямуванням до означеної тою Вищою Силою Мети. Всім, хто може призабув, мусимо нагадати, що страхіття 2-ї світової війни, є наслідком натуралізму з його ідеалістичним матеріалістичним світоглядом, який вважає, що змістом життя людини є його боротьба за існування. Бо ж пропагандисти, речники тих тоталіризмів, а саме Ленін, Сталін, Мусоліні і Гітлер – це є ніхто інший, лише вихованці соціал-демократії. Два перші – російської, Мусоліні – італійської, Гітлер – австрійської соціал-демократії. Тоталітарний натуралізм – це ріки крові і гори черепів.
Від того що ми оберемо – "Примат Духу чи матерії”, від перемоги того чи іншого світогляду залежить доля цілого людства з його надбанням в царині культури і цивілізації та людська гідність. Від тої перемоги залежить, чи людина піде по шляху духовно-культурної творчості, чи поверне на шлях примітивного, хоча й добре озброєного най модернішою технікою існування.
До сторіччя з дня народження українського філософа-націоналіста, Осипа Бойдуника
Придбати книгу "Національний солідаризм"
Коментарі
Дописати коментар