Оксана Забужко про Донбас, Галичину, війну і «націоналіста» Медведчука
Публікації
Ранкова кава із Оксаною Забужко
Отак просто гуляєш, випадаєш із часу, зливаєшся з пейзажем, і у ритмі ходи тобі вірші пишуться… А нині, чорт забирай, у тебе телефон весь час тріщить і всім ти потрібна, і всі тебе рвуть на шматки. Свобода, виявляється, – це тоді, коли ти нікому нафіг не потрібна. Але тоді, коли в людей ця свобода є, люди її не цінують і знай скаржаться й нарікають, що як же ж так, «я незапотребований і недооцінений». А тут навпаки – хочеш трошки тої свободи для себе, коли про тебе б усі забули, і ти десь отак зависла, щоб – море, небо, і можна відчути природні ритми світобудови… Ми ж так неприродно живемо з цією всією нашою довбаною цивілізацією... Біжимо за якимись дурацькими фантомами. Люди будують там у вас за містом якісь чотириповерхові котеджі. Спитати б – нахрена воно тобі, дядьку?! Візьми дитину, повези її куди-небудь, світа їй покажи, книжку хорошу почитай, музику хорошу послухай, життя ж таке прекрасне, якщо промити, як скло, з-перед очей оцю всю цю фігню фальшивих цінностей. А...
