Олесь Доній: Я знаю порядних людей, які змінили б країну на посадах міністрів, прем’єра, президента
Здається, що ви просто ображені на свій електорат.
Це не образа. Це усвідомлення, яке прийшло давно, що проблема набагато глибша, ніж Порошенко. У нас є проблема фактично п’ятсотлітнього відставання від європейських практик. У нас не один Порошенко хоче використовувати свою посаду з метою матеріального збагачення. У нас суспільство дає мільйони маленьких «порошенків». Люди хочуть обиратися до місцевих рад з метою матеріального збагачення, десь ділити землю, десь отримувати ще якісь преференції. Боюсь, що ми відстали від Європи не на 70 років, які ми були при «совку», і навіть не на 300, які були при Росії.
Європа познала Реформацію з 1517 року, коли виступив Мартін Лютер (католицький священик, ініціатор руху в Церкві, пізніше названого Реформацією, - «Главком»), який, з одного боку, переклав Біблію на німецьку, але, крім того, виступив проти індульгенції як засобу за гроші відкуповування гріхів для заможних, як проти корупції і меркантильності церковної ієрархії. Після цього в протестантських землях і народах була прищеплена етика самообмеження. Вона передбачає добровільну відмову від тих чи інших благ, які може приносити влада на різному рівні. Вперше в протестантських громадах Біблію можна було читати по черзі: сьогодні ти пастор, завтра - інший. Наші священики інші, а ми, незважаючи на те, чи ходимо в церкву чи ні, є вихованцями православної цивілізації. У нас вплив релігії за ці століття був, насправді, колосальний. Образ священика переноситься на образ будь-якого керівника: не рівний серед рівних, а над паствою, перед яким треба падати на коліна, а він вимагає, щоб йому цілували хрест. І люди ідуть на мінімальну владу – ті ж депутати сільрад – для того, щоб перед ними падали на коліна і цілували хрест.
Проблема глибинна. І є розуміння, що її неможна змінити за рік-два. Те, що я говорю, про президента, перевибори – це необхідні, але тактичні речі. А ми торкнулися стратегічних речей – реформації свідомості. Про це навіть інтелектуали-українці не наважуються говорити, не те, що політики. Так, легше переобрати президента. Але якщо наступного президента ми оберемо з розряду таких же, це буде біг по колу. Ми вже обрали Порошенка замість Януковича. У нього ті ж ціннісні орієнтири. З 1998 року Порошенко не мав права займатися бізнесом. Всі його державні посади в українському законодавстві заперечують можливість займатися бізнесом. А за час перебування на державних посадах у нього колосально зріс бізнес. У нього ціннісні орієнтири такі: йдеш до влади – зростає бізнес.
Ви постійно говорите про необхідність переобрання президента. Але чи бачите в українській політиці людину, яка реально може скласти конкуренцію Порошенку?
Коли починаєш в соцмережах говорити про необхідність перевиборів, то у «порохоботів» однакова риторика. Вони використовують російську тезу: «Якщо не Путін, то ніхто». Тобто 40-мільйонна нація не може мати альтернативи Порошенку: якщо не Порошенко, то ніхто. Технології тут дійсно грають свою роль: і вибори в один тур, і найкращий прем’єр.
Зрозуміло, якщо умовно завтра будуть вибори, то з Порошенком будуть змагатися не люди з етикою самообмеження, а «найрозкрученіші» політики, при перемозі яких мало що зміниться. Я знаю людей порядних, які змінили б країну на посадах міністрів, прем’єра, президента. Чи у них на цей момент такі ж стартові можливості передвиборчої кампанії? Ні. Тому що гроші, влада і медіа зосереджені у Порошенка. Але якщо ми не будемо говорити про необхідність перевиборів, не будемо робити кастинг кращих кандидатів, країна і надалі буде приреченою на умовних «порошенків». Треба думати про кандидата з іншою етикою.
От зараз я спостерігаю за виборами у США. Ще вибори не оголошені, ще немає змагання між демократами і республіканцями, а йде кастинг всередині кожної партії. Це дуже публічна кампанія і кампанія конкуренції, до якої залучені в якості не просто споживачів «мила» через телебачення, а в якості безпосередніх учасників, які приходять на зустрічі, задають питання, потім голосують на довиборах, свідомі громадяни. У нас оцієї свідомості вистачає на одноразові спалахи героїчної активності, а не на системну структурну діяльність. Героїчна активність у українців є. Ми час від часу виходимо на Майдан – це безперечно жертовний крок і дуже великий позитив нації. Але осмислення і системна робота після того поки що не є сильною стороною нашої нації.
Це не образа. Це усвідомлення, яке прийшло давно, що проблема набагато глибша, ніж Порошенко. У нас є проблема фактично п’ятсотлітнього відставання від європейських практик. У нас не один Порошенко хоче використовувати свою посаду з метою матеріального збагачення. У нас суспільство дає мільйони маленьких «порошенків». Люди хочуть обиратися до місцевих рад з метою матеріального збагачення, десь ділити землю, десь отримувати ще якісь преференції. Боюсь, що ми відстали від Європи не на 70 років, які ми були при «совку», і навіть не на 300, які були при Росії.
Європа познала Реформацію з 1517 року, коли виступив Мартін Лютер (католицький священик, ініціатор руху в Церкві, пізніше названого Реформацією, - «Главком»), який, з одного боку, переклав Біблію на німецьку, але, крім того, виступив проти індульгенції як засобу за гроші відкуповування гріхів для заможних, як проти корупції і меркантильності церковної ієрархії. Після цього в протестантських землях і народах була прищеплена етика самообмеження. Вона передбачає добровільну відмову від тих чи інших благ, які може приносити влада на різному рівні. Вперше в протестантських громадах Біблію можна було читати по черзі: сьогодні ти пастор, завтра - інший. Наші священики інші, а ми, незважаючи на те, чи ходимо в церкву чи ні, є вихованцями православної цивілізації. У нас вплив релігії за ці століття був, насправді, колосальний. Образ священика переноситься на образ будь-якого керівника: не рівний серед рівних, а над паствою, перед яким треба падати на коліна, а він вимагає, щоб йому цілували хрест. І люди ідуть на мінімальну владу – ті ж депутати сільрад – для того, щоб перед ними падали на коліна і цілували хрест.
Проблема глибинна. І є розуміння, що її неможна змінити за рік-два. Те, що я говорю, про президента, перевибори – це необхідні, але тактичні речі. А ми торкнулися стратегічних речей – реформації свідомості. Про це навіть інтелектуали-українці не наважуються говорити, не те, що політики. Так, легше переобрати президента. Але якщо наступного президента ми оберемо з розряду таких же, це буде біг по колу. Ми вже обрали Порошенка замість Януковича. У нього ті ж ціннісні орієнтири. З 1998 року Порошенко не мав права займатися бізнесом. Всі його державні посади в українському законодавстві заперечують можливість займатися бізнесом. А за час перебування на державних посадах у нього колосально зріс бізнес. У нього ціннісні орієнтири такі: йдеш до влади – зростає бізнес.
Ви постійно говорите про необхідність переобрання президента. Але чи бачите в українській політиці людину, яка реально може скласти конкуренцію Порошенку?
Коли починаєш в соцмережах говорити про необхідність перевиборів, то у «порохоботів» однакова риторика. Вони використовують російську тезу: «Якщо не Путін, то ніхто». Тобто 40-мільйонна нація не може мати альтернативи Порошенку: якщо не Порошенко, то ніхто. Технології тут дійсно грають свою роль: і вибори в один тур, і найкращий прем’єр.
Зрозуміло, якщо умовно завтра будуть вибори, то з Порошенком будуть змагатися не люди з етикою самообмеження, а «найрозкрученіші» політики, при перемозі яких мало що зміниться. Я знаю людей порядних, які змінили б країну на посадах міністрів, прем’єра, президента. Чи у них на цей момент такі ж стартові можливості передвиборчої кампанії? Ні. Тому що гроші, влада і медіа зосереджені у Порошенка. Але якщо ми не будемо говорити про необхідність перевиборів, не будемо робити кастинг кращих кандидатів, країна і надалі буде приреченою на умовних «порошенків». Треба думати про кандидата з іншою етикою.
От зараз я спостерігаю за виборами у США. Ще вибори не оголошені, ще немає змагання між демократами і республіканцями, а йде кастинг всередині кожної партії. Це дуже публічна кампанія і кампанія конкуренції, до якої залучені в якості не просто споживачів «мила» через телебачення, а в якості безпосередніх учасників, які приходять на зустрічі, задають питання, потім голосують на довиборах, свідомі громадяни. У нас оцієї свідомості вистачає на одноразові спалахи героїчної активності, а не на системну структурну діяльність. Героїчна активність у українців є. Ми час від часу виходимо на Майдан – це безперечно жертовний крок і дуже великий позитив нації. Але осмислення і системна робота після того поки що не є сильною стороною нашої нації.
Коментарі
Дописати коментар