Тарас Возняк

Про особливий статус для Донбасу та Криму

Мене завжди дивувала повна відсутність політичної уяви і, відповідно, політичного планування всіх українських можновладців. Однак найбільш кричущою вона стала в умовах війни. Як правило політичний порядок денний Україні задають або обставини, або іноземці – байдуже, чи союзники, чи вороги. Ми ж скніємо у безініціативності.

Я навіть оформив цю тактику української влади в своєрідну українську політичну філософську доктрину, якою керувалися всі без винятку генерації українські влади, яка має три пункти:

1. Якось воно буде;

2. Якби ж то знав;

3. Що згорить, те не зігниє.

От і тепер, у стані війни з Росією дуже часто видається, що ці три тези і є основою нашої політики і щодо власне Росії, але і щодо тих регіонів, які охоплені війною.

А тому періодично пробую спровокувати українське політаналітичне співтовариство зайнятися хоч якимось політичним аналізом та плануванням.

У нас політичний аналіз як правило зводиться до того, щоб оббігти кабінетики Верховної ради, Кабінету міністрів та Адміністрації президента, зібрати там брудне «исподнее» і влаштувати його щоденний публічний показ. Що ми й бачимо на всіх без виключення екранах та сайтах.

Чи є футурологи, які пробують пробитися через це «исподнее»? Звичайно, є – Юрій Романенко&company, Валерій Пекар&company, Сергій Дацюк, Сергій Гайдай, Олег Покальчук, ще кілька осіб та середовищ. Малувато, звісно. Тай «исподнее» цікавіше, ніж планування – найцікавіше, хто скільки вкрав і з ким спить.

Тому, щоб пробитися до громади, і вони, і я мусимо часто шокувати, провокувати. Але у цьому є більше від політичного планування від тієї політичної пральні.

Отож до справи. До провокації. У кого немає ні політичної уяви, ні простого гумору, раджу не читати.

Що є основою російської окупації Криму та частини Донбасу? Основою є не так російська армія, як рашистська ідеологія, якою отруєно значну частину населення цих регіонів. Що таке рашизм? Це суміш російського націоналізму, російського релігійного фундаменталізму і російського імперіалізму.

Які завдання ми маємо виконати в окупованих Донбасі та Криму?

1. Очистити ці території від окупантів та їхніх колаборантів.

2. Провести дерашизацію населення.

Ці завдання подібні до тих, які після Другої світової війни виконали союзники на території очищеної від нацистів Німеччини. Їм вдалося, бо вони знали чого хочуть і з ким мають справу.

Натомість український політичний клас вже два роки не може сформулювати і відкрито сказати, а чого він, тай ми разом з ним, власне добиваємося на Донбасі та у Криму. Як не може – обуритеся ви – та ж перемоги над агресором! Відновлення українського суверенітету на цих територіях! А у чому вона полягатиме? – запитаю я. Може у відновленні російської національної автономії у Криму під іменем Республіки Крим – як було при царі Януковичі і гетьмані Ющенку? Чи, може таких самих мафіозних вотчин у Донецьку та Луганську, як були при Ренаті Великому?

Відповіді немає. А як не пропонуємо ми, то пропонують інші. Виходячи з своїх інтересів, звісно.

На разі від нас і наші західні союзники, і наші східні вороги вимагають фіксації «особливого статусу» для Донбасу. Про Крим – взагалі ні мур-мур. Хоч і про це, як справа дійде до нього, йтиметься.

І, звісно, патріотична українська громадськість абсолютно справедливо стала на диби – як дати патологічним вбивцям і  гебешним катам не те що амністію, але й якісь особливі права? Нікогда!

На що влада, слушно, відповідає – та про це не йдеться. Це ми так просто хитримо. Якось воно буде. Ви головне не відвадьте від нас Меркель з Оландом. А наприкінці кожного дуууже закрученого спічу наших поводирів, як Отче Наш, - Мінський процес понад усе! А у Конституцію треба вносити зміни і т.д. Потрібно надати особливого статусу. Ну, ви знаєте…

І я так вважаю! Таки треба надати особливого статусу і ОРДО, і ОРЛО, і майбутньому Криму! Ми маємо спланувати не лише як ми будемо звільнювати окуповані райони Донбасу та Крим. При цьому не виділяти Крим, як щось особливе, про йтиметься після нашої смерті – окупант той самий, та сама війна – немає жодної різниці, як нам це впарює Путін. Ми вже тепер маємо спланувати, як ми проводитимемо дерашизацію на цих територіях. Ми маємо спланувати, а який політичний устрій ми хочемо збудувати на звільнених територіях – бо ж не той самий, який і призвів до цієї катастрофи!

А тому вважаю – окупованим районам Донецької та Луганської області, а також Криму обов’язково має бути надано «особливого статусу»!

Бо ж не можемо ми одномоментно відкритися до цих заражених ненавистю та терористами територій. А тому – території, з яких до України може десятиліттями експортуватися не просто ненависть, але й небезпека, неминуче мають отримати той «особливий статус». Про нього всі дуууже бояться не те що писати, але й навіть думати. Я не боюсь. Не боюсь думати взагалі. Бо коли обмежиш себе – про це я думаю, а про це боюся – то це означає, що насправді ти не думаєш взагалі.

А тому ми маємо продумати, в якій формі інтегровувати і території, і людей з тих теиторій, як проводити сепарацію злочинців, якими правами наділяти тих, хто так чи інакше відмовився від українського громадянства.

А це можна робити тільки надавши тим територіям «особливого статусу». Зрештою, вони про це самі весь час торочать…

Отож про особливий статус ОРДО, ОРЛО та Криму.

Спочатку про адміністративний устрій:

Навіть після звільнення ОРДО та ОРЛО від російських окупантів та їхніх колаборантів потрібно зберегти жорсткий кордон з колишніми окупованими територіями до їхньої повної дерашизації. Перетин санітарного фільтраційного кордону має бути не лише збереженим, але й удосконаленим новітніми засобами виявлення зброї, контрабанди, наркотичних речовин, ідентифікації злочинців і т.д.

Не бачу жодної можливості і потреби відновлювати Донецьку та Луганську області в тих межах, в яких вони існували до війни. З огляду на кілька причин. Знову створювати вотчину для ахметових-єфремових ? Ще раз ставати на ті самі граблі? Прізвища не важливі – ми не можемо допустити відновлення тих самих злоякісних процесів. Тому потрібна хірургічна операція. Донецька область і так була занадто великою, якщо говорити про чисельність населення – 4,2 млн. Сьогодні вона і так вже розділена. Маріуполь і Донецьк по різні боки фронту – і реально, і ментально. Очевидно, що її потрібно переформатувати. Так і проситься створення Маріупольської області. Так само, як частина Донецької та Луганської області можуть скласти Слов’янсько-Старобільську область. І Маріупольська область, і Слов’янсько-Старобільська, опиняться по один бік санітарного кордону, а те, що залишиться від Донецької та Луганської – з іншого. Відповідно і режим, на роки, має бути іншим.

Що стосується власне окупованих частин Донецької та Луганської областей, то можна розглянути і можливість їх об’єднання – для оптимізації управління – з перенесенням обласного центру. Чому переносити обласний центр – а для того, щоб розмити донецьку та луганську чиновницько-кримінальні структури, які й організували війну. На роль нового обласного центру цілком може підійти, скажімо, Алчевськ – для нової адміністрації вистачить і приміщення райради. Алчевськ може стати новою Канберрою між Сіднеєм і Мельбурном. У Австралію теж з цілої Британської імперії звозили всіх злочинців. Тож спільне минуле є. Дай Бог, щоб результат став таким, як в Австралії. Тай розвивати весь регіон – особливо малі містечка - треба ж. Тоді й область буде Алчевська, а не дискредитовані Донецька і Луганська.

Разом з тим не забуваймо, що на окупованих територіях цілком можлива міська партизанська війна. І не лише міська. Росія постарається. Важливо не допустити експорту цієї можливої диверсійної діяльності на решту території України. Тому ці території і мають ще довго мати «особливий статус» – чи не про це вони мріють. Та ото ж бо! А як вони будуть функціонувати в рамках старих Донецької та Луганської областей! Тим більше, що їх розділятиме санітарний фільтраційний кордон, що проходитиме приблизно по лінії фронту!

З одного боку фільтраційного кордону надовго залишиться військово-цивільна, якщо не військова адміністрація, а з іншого, сподіваюся, що вже тільки звичайна цивільна. І це у рамках однієї області! Це не життєздатне.

Уявіть – терористи здійснюють теракт на території ОРЛДО – які наші дії? Негайно закриваємо санітарний фільтраційний кордон! І розбираємось. Головне не випустити терористів на решту території. В межах однієї адміністративної одиниці це неможливо. Тому хірургічна операція неминуча.

Ще складніше питання з Кримом. Було б повним нонсенсом відновлювати у Криму російську автономію – Республіку Крим. Вже зараз слід прийняти законодавче рішення про створення на території Криму Кримськотатарської територіальної автономії. Не культурної автономії – а територіальної! А на території України вже зараз потрібно почати формувати органи влади Кримськотатарської територіальної автономії з усіма її атрибутами – десь ближче до Перекопу.

Є, звісно, питання, чи в майбутньому ця автономія мала б охоплювати весь Крим, чи, можливо, є сенс виділити південний берег Криму в окрему адміністративну одиницю – Чорноморську область. Ну і, звісно, позбавити Севастополь його окремого статусу і ввести в цю область. Такий устрій Криму збільшить шанси кримськотатарського народу на даному етапі (саме на даному етапі)  повноцінно відновити свою автономію у внутрішньому Криму.

І не забути стимулювати повернення решти кримськотатарського народу на свою історичну батьківщину.

Тепер про громадянство, фільтрацію, люстрацію, амністію і покарання:

Все населення окупованих територій повинно пройти 100% фільтрацію. Мета фільтрації – виявлення законослухняних українських громадян і повернення їм належних їм громадянських прав. Інша мета фільтрації – виявлення злочинців, колаборантів і російської агентури різного рівня.

Саме тому на визначений законодавчо перехідний період обов’язково повинен зберігатися санітарний фільтраційний кордон з ОРДО, ОРЛО та Кримом. Протяжність перехідного періоду і збереження фільтраційного санітарного кордону має бути поставлена у жорстку відповідність з швидкістю дерашизації ОРДО, ОРЛО та Криму.

Після того, що сталося, після того, коли частина громадян України (не всі) на окупованих територіях  активно чи пасивно відмовилася від українського громадянства, потрібно запустити процес верифікації та отримання (чи ні) українського громадянства. Особи, які зможуть пред’явити український паспорт, мають розглядатися в одному порядку, а особи, які його не зможуть пред’явити (спалили, здали окупантам) чи прийняли російське громадянство – в іншому. Тому на цих територіях ми повинні бути готовими отримати значну кількість осіб без громадянства. Особи без громадянства, звісно не матимуть права брати участі у політичних процесах на рівних з громадянами України – вибиратися і бути обраними, працювати в державних установах, служити у війську, поліції і т.д., отримувати державні дотації і т.д. Особам без громадянства Держава Україна має забезпечити повне дотримання прав людини. Але не прав громадянина України.

Особи, які сьогодні працюють у адміністративних, судових, прокурорських, силових, військових і т.д. структурах сепаратистів мають пройти жорстку і неухильну люстрацію.

Амністія частини з них не означає автоматичного отримання всіх прав громадянина України.

Результатом люстрації має бути позбавлення виявлених колаборантів частини прав громадянина України або й громадянства України – права працювати в державних і самоврядних органах, служби в силових структурах, роботи в судах та прокуратурах, або назавжди, або на певний строк. Чомусь ми не застосовуємо інструменту позбавлення громадянства навіть найбільш злісних ворогів держави України! А варто.

Ну а злочинці, які сьогодні працюючи у адміністративних, судових, прокурорських, силових, військових і т.д. структурах сепаратистів вчинили злочини, мають бути засуджені відповідно до українського законодавства.

Повернення (чи ні) українського громадянства має відбуватися в установленому порядку. Для декого воно має бути просто неможливим.

Особливо злісні злочинці, які призвели до цієї війни, навіть, якщо вони іноземні (російські, сербські, і т.д.) громадяни мають бути притягнуті до спеціально створеного Міжнародного суду – і Україна має ініціювати процес його створення. Його можна створювати разом з Молдовою, Грузією, Естонією – всіма країнами, які постраждали від російського імперіалізму. Мыжнародний кримынальний суд в Газы вже прийняв до розгляду подання Грузії щодо російської окупації Південної Осетії.

Потрібно буде продумати і те, що частина колаборантів і злочинців втечуть з окупованих територій в обозі окупантів – до Росії. Щодо них теж має бути відкрите слідство і судове переслідування. І у разі визнання їх винними, їхнє майно безсумнівно має бути у відповідності з рішеннями судів, конфісковане, а вони самі мають бути включені в списки осіб, яких шукає Інтерпол.

Ну і дрібнички:

Звісно, що всі недержавні підприємства окупованих територій мають бути перевірені на предмет «отжатости».

Звісно, що весь житловий фонд окупованих територій має бути перевірений на предмет «отжатости».

Звісно, що весь транспортний парк окупованих територій має бути перевірений на предмет «отжатости».

Повинна припинитися виплата пенсій та інших виплат особам, що служили в російській армії і російських державних структурах до окупації і під час окупації.

Звісно, що будь-який виїзд за санітарний кордон пересування територією України повинен чітко фіксуватися і перебування поза особливими районами більше, ніж один день, особливо для осіб без громадянства та осіб, що були покарані, повинно фіксуватися в установленому законом порядку.

Звісно, що введена сепаратистами комендантська година повинна строго зберігатися як атрибут «особливого статусу» і регіональної особливості здійснення місцевого самоврядування.

Звісно, що і певні громадянські свободи, як от право на вільні збори, з огляду на загрозу терористичних актів мають бути обмежені.

І т.д. Список можна продовжувати.

Ну і позитив:

Українські громадяни, що до окупації проживали в Криму, ОРДО, ОРЛО і брали активну участь у звільненні окупованих територій, повинні отримати всю можливу підтримку Держави Україна. Ця підтримка може бути і індивідуалізована, і системна.

Системною має стати, навіть до звільнення території Криму, формальне узаконення зайнятих українськими громадянами і не українськими громадянами кримськотатарської національності земельних ділянок і видача відповідних документів.

Системним бонусом має стати участь у звільненні окупованих територій при влаштуванні на роботу, навчання, службу.

Системним бонусом має стати участь у звільненні окупованих територій при отриманні всіх пільг, які надає українська держава.

Особи (чи їхні близькі родичі у випадку загибелі), які зазнали шкоди здоров’ю, втратили майно, позбулися роботи і брали активну участь у звільненні окупованих територій обов’язково повинні отримати державну компенсацію.

Особливий акцент слід робити на осіб, які брали активну участь у звільненні окупованих територій – чи то зі зброєю в руках, чи з пером, чи яким-небудь іншим способом. Ніхто не має бути забутим і ніщо не має бути забутим.

Це тільки кілька штришків до загальної картини процесу десепаритизації і набуття Донбасом та Кримом  особливого статусу на найближчу перспективу виходячи не з інтересів Росії та сепаратистів, а народу України.

Список заходів можна продовжити і розвинути.

Одним словом – як статус, то статус – «получите с кисточкой».

І завершуючи – ви всі ж розумієте, що це жарт, так би мовити. Така собі дурнувата інтелектуальна провокація.

А насправді все чудесно.

Про особливий статус для Донбасу та Криму