Саме зараз, коли конфлікт між владою та громадою знову загострився, потрібно бачити ситуацію стратегічно. А з точки зору стратегії ми можемо бачити фундаментальні стратегічні розриви між владою та громадою.
Давайте подивимось на ці стратегічні розриви.
Перший розрив. Мінський процес зайшов у глухий кут. Ні українська влада, ні російська влада, ні представники Заходу не бачать в ньому ані перспективи, ані альтернативи. Єдина функція мінського процесу – час від часу домовлятися про зменшення інтенсивності обстрілів та обмінюватися заручниками та арештованими. Але обстріли будуть продовжуватися Росією та керованими нею ОРДЛО з єдиною метою – постійно демонструвати українській владі та українській громаді те, що вони не контролюють цю територію і рано чи пізно змушені будуть домовляти з Росією на умовах Росії.
Український правлячий клас не здатен до жодних стратегічних інновацій в процесі війни. Український правлячий клас постійно намагається перекласти зусилля досягнення своїх стратегічних інтересів на західних партнерів. Це не подобається на Заході і тому не матиме успіху.
В Україні виокремилися і вступили в протиріччя дві взаємовиключні стратегії – 1) інтеграція мілітаризованого та антиукраїнського Донбасу в Україну та 2) сепарація мілітаризованого та антиукраїнського Донбасу з України.
Тому громада вирішила взяти інноваційний процес в свої руки. Незалежно від того, що публічно заявляли учасники блокади (номінально то було питання про українських заручників), в стратегічній дійсності блокада торгівлі з Донбасом мала стратегічну мету продавити стратегію сепарації.
Оскільки подальший конфлікт влади та громади веде до політичного хаосу, є єдиний вихід – винести це питання на референдум, як власне це раніше і пропонувалося.
Другий розрив. Олігархічний консенсус вступив в масштабне протиріччя з інтересами української громади і загрожує економіці України набагато більше, ніж навіть млява війна в так званій АТО.

Сергій Дацюк

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ТОЧКИ ЗОРУ СТРАТЕГІЇ?