Про пекло

Архангел Петро поправляє окуляри й неквапливо переглядає особову справу українця:
— Ну, кажи сам: жінці зраджував?
— Та як вам сказати…
— Угу, ясно. З податками махлював?
— Не те, щоб дуже, але…
— Угу, теж ясно.
І так — за всіма пунктами. Хто без гріха?
— Отже так, може ти не така вже й погана людина, але ж грішник. Того обманув, цьому не допоміг… Я б і радий тобі допомогти, але не бачу жодного аргументу, щоби тебе відмазати перед начальством. Присуджую тебе до пекла.
Тут таки влітають чорні янголи, беруть дядька попід руки й ведуть до пекла.
Йдуть довжелезним коридором, а в усі боки — двері, двері… З кожної чути страшні крики, стогін, дим, іскри, з-під дверей витікає розплавлена смола й сірка. На кожній двері своя табличка: “Американці”, “Французи”, “Німці”…
Доводять дядьку до дверей із написом “Українці”.
— Ну, щасливо тобі залишатися, грішнику, — і заштовхують його до дверей із вигуком: “Приймайте новенького!”
Заходить дядько, з острахом озираючись. Спекотно. Але ж — он якесь поле, на ньому трактор, поруч — доглянуті мазанки стоять, ось стежинка вимощена каменем, ось вишневий садок, он ставочок і рибак на човнику, на горизонті — лісочок, за лісом мегаполіс якийсь височіє з хмарочосами…
Тут до нього під’їздить якийсь місцевий і каже:
— Що, новенький? Та ти не тремти! Ось тобі шолом, сідай, підкину до житла.
Дядько здивований:
— Скажіть, а оце все навколо — це пекло?!
— Ех, друже. То ти не бачив, шо тут 60 років тому було!