Світу, яким ми його знали, не існує, а вже завтра не існуватиме того світу, який ми вдаємо, що знаємо сьогодні

В Харкові мав розмову з Михайлом Камчатним(Mike Kamchatnyi).
Однією з тез розмови було твердження про відсутність інтелектуалів в країні.
Якщо допустити брак інтелектуалів, то наслідком є неможливість створення аналітичних центрів(think tanks), вироблення довгострокової стратегії країни на 50 і 100 років, створення концепцій розвитку освіти, науки, суспільства, армії, промисловості та бізнесу.
В такому випадку навіть нікому буде проаналізувати поточний стан економіки, суспільства, держави, країни, сфер розвитку суспільства.
Хто як не інтелектуали буде створювати концепції, розробляти стратегії і поширювати моделі розвитку з ЗМІ?
     В цьому становищі країна і суспільство будуть борсатись в хибних сенсах, фальшивих дискурсах, які накинуті зовнішніми і внутрішніми ворогами. Без змоги проаналізувати, осягти реальність і відрефлексувати.

Нижче наведу цитату з анонсу події, яка минула. Цінною є сама цитата, що влучно характеризує сьогодення.

“Сьогодні, що так і не настало”. 

Міркуючи над майбутньою виставкою, кураторки звертаються до категорій змін і плинності, які характеризують усе більше явищ сучасності – розмиття топографічних кордонів, хиткість національних держав, мінливість ідентичностей, зникнення меж між приватним і публічним. На думку кураторок, відбулися і зсуви в розумінні категорій часу й історії, а концептуальні й часові межі розуміння минулого, теперішнього й майбутнього нині є взаємозамінними. 

Кураторська група пропонує поміркувати про моделі альтернативного сьогодення та відрефлексувати їх у власних практиках.

“Світу, яким ми його знали, не існує, а вже завтра не існуватиме того світу, який ми вдаємо, що знаємо сьогодні.   Тонкі лінії, які розділяли гомогенний час на минуле, теперішнє та майбутнє, виявляються розмитими. Теперішнє твориться водночас майбутнім, як результат превентивних політик, та минулим – постмодерністське, посткомуністичне, постісторичне, пост-Інтернет, але так само і творить їх через переписування історії та візіонерські місії. З розквітом гібридних воєн та майже неконтрольованою міграцією пливуть кордони. Національні держави пульсують ніби живі й уразливі організми, що втратили статичність. А з усе бурхливішим розквітом комунікаційних технологій втрачається одна з фундаментальних засад суспільства в його вестернізованій моделі, а саме – розмежування публічної та приватної сфер. Розмитими стають ідентичності, які тепер змінюються залежно від обставин, суб’єктивних причин або з метою пристосування до нового контексту.

У цьому “плинному” сьогоденні стає дедалі складніше бути сучасним. Джоржо Агамбен визначає сучасність як космічну темряву, що є нічим іншим як світлом від далеких галактик, яке не досягає землі, адже швидкість їхнього віддалення значно більша за швидкість світла. І сучасне мистецтво у його дослідницькому, експериментальному та візіонерському каноні видається тією практикою, яка ладна сягати світла у цій темряві, реалізуючи моделі теперішнього, що так і не настало”, – зазначають Лізавета Герман, Марія Ланько та Катерина Філюк.

Рефле́ксія (від лат. reflexio — «повертаюся назад») — філософський метод, за якого об’єктом пізнання може бути сам спосіб пізнання (гносеологія) чи знання, думка, вчинок (епістемологія).Процес самопізнання, за якого усвідомлюються й осмислюються власні думки та психічні переживання називають саморефлексією.